Остап ДРОЗДОВ: «По українську землю готуються прийти досвідчені мореплавці»
Плем’я манахатта не було готове до ринкової економіки. Тому свій острів Мангеттен, Богом даний, вони продали нідерландським мореплавцям за брязкальця ужиткового призначення, які сумарно тягнули на смішні 60 гульденів. Усе було по-чесному. Ніхто нікого не обманув. Це було торжество добровільності.
Маю таку підозру, що на українську землю готуються прийти по українську землю досвідчені мореплавці. І вони куплять українські чорноземи за ті самі брязкальця. Тому що матимуть справу з наївним плем’ям у центрі Європи, яке поняття зеленого не має, по якій землі воно ходить.
Все буде по-чесному. Тож кінець близько, позаяк Україна є останньою країною Європи, в якій нема ринку землі.
Ринок землі в Україні – це неминуча пастка. Тому що відсутність ринку – це дикунство. Але ринок у виконанні племені манахатта – це кінець. Зняти мораторій на продаж с/г земель – це пряма вимога західного світу, і її можна зрозуміти. Щоправда, західному світу ніхто не пояснив, що українське суспільство недалеко втекло від племені манахатта в оцінці своїх скарбів.
Державі Україна 28 років, і за цей час немає ЖОДНОГО прикладу, коли концептуальні реформи, що стосуються народного майна та ресурсу, завершувалися на користь народу. Приватизація. Ваучеризація. Приватні медіа. Все, за що бралася державна верхівка, – в неї й залишалось. Народ не виграв від жодної з’яви ринку. За 28 років народ не отримав жодної вигоди. Ні від чого. Земля – останній невкрадений, нестибрений ресурс у цій країні. Не зосталось уже нічого. Плем’я манахатта, доведене до відчаю, готове буде за ціну одного мопеда продати гектар ріллі. Земля дістанеться не фермеру, який на ній працює. А дядечкові, який матиме валізу грошей.
Держава з 28-річним стажем знущання над власним народом – ось хто найбільший ворог племені манахатта. Кадастру нема. Ділянки плавають між своїми межами. Лісосмуги і польові дороги офіційно не мають свого власника. Кредитування фермерства – драконівське. Село десятиліттями робилося місцем доживання віку тими, кому не пощастило вирватися. Держава ніби зумисне робила все, аби на найродючіших ґрунтах планети вирощувалося плем’я манахатта, ладне сплавити свою землю за першої ж нагоди.
Цілеспрямована деградація українського села пройшла на відмінно. Ми маємо мільйони людей, які живуть за допотопними мірками натурального господарства, тож живі грубі гроші для них як манна небесна. Фермерів зарегулювали так, що їм вигідніше бульдозером чавити надмірний урожай томатів. Сільський виробник краще буде дідівськими лопатами обробляти землю, але не візьме кредит на техніку, бо з непомірними відсотками є ризик зіграти в ящик. Проти селянина – депутати-латифундисти, які сидять на мільярдах державних дотацій завдяки особистій дружбі з президентами. Проти сільського трударя – дядя-монополіст, який буде купувати молоко дешевше від криничної води. Хлопці-старшокласники збирають по селах волоські горіхи, а есбеушна мафія їх експортує за великі гроші. Господиня не може продати нормальну курку, бо курячий олігарх по демпінгу завалить ринок ГМОшною курятиною. Плем’я манахатта виживає як може, а може воно мало.
І тоді приходить досвідчений мореплавець. І розкладає все по поличках. Аргументовано, з нездоланною кількістю цілком слушних пояснень доводить тезу, що ринок землі мусить бути. Бо у всьому світі він є. Бо ви, селяни, бідні й голодупі якраз через відсутність ринку землі. Буде ринок – будуть інвестиції в село. І заживете ви нарешті, бо ж заслужили, еге ж!
Але… Це Україна, дєтка.
І це означає, що народ укотре пошиється в дурні. Бо він – лише продавець, а не покупець. Він – лише той, хто скине власність, а не набуде її. В цій країні землю не може купити селянин. Отже, ринок землі по-українськи означатиме розпродаж в односторонньому порядку. Вони вам напишуть цілий кодекс, а може, й два, аби переконати вас, що іноземцям заборонено буде купувати українську землю. Ну насмішили, їй Богу! Можна подумати, єврей Коломойський чи якийсь інший росіянин не має українського паспорта. Ну чесне слово! Зрештою, це Україна. А значить, будь-який іноземець легенько сховається за плечі підставної особи з українським громадянством. Елементарно.
Досвідчені мореплавці прийдуть і прочитають лекцію про те, що законом будуть встановлені запобіжники проти концентрації земель у руках одного власника. Смішно, аж куриться. Українські олігархи (а лише вони мають готівку в необмежених кількостях) у своїх бізнес-імперіях мають цілі сузір’я ТзОВ, ФОПів, ПП і СП, зареєстровані на десятки й сотні різних власників та бенефіціарів. Олігархи називають це «диверсифікацією власності» на випадок претензій від Антимонопольного. Що заважатиме такому сузір’ю фірм і фірмочок скупити цілі області під єдиного олігарха? Тим паче, вже тепер найбільші землевласники мають в оренді по 500 тисяч гектарів. В одні руки. Можна подумати, вони їх втратять. Ха-ха.
Ринок землі потрібен. Але для цього потрібні інша земля, інша держава, інша влада та інший народ. Те, що працює у світі, – не працює в нас. Доведено 28-ма роками симуляції державотворення. Можливо, сусіднім європейським державам не прийшло б у голову обкрадати свій власний народ, – а нашій державі лише це й приходить. Можливо, в інших державах справді через ринок землі намагаються інвестувати в сільську місцевість, – але це Україна, дєтка: тут не буде думати про народ той дядько, який усе майно зареєстрував на кіпрські офшори, живе на Женевському озері і скуповує нерухомість по лондонах.
В українську землю взагалі не заземлені найбагатші люди цієї країни. Лише наївний дурень може очікувати чогось путнього від них.
Племені манахатта вже немає. А Мангеттен стоїть весь у шику і блиску. Ядро Нью-Йорка. Острів найвищих у світі хмародерів. Пам’ятник недолугим попереднім власникам. Ринок землі в Україні потрібен як остання легітимізація фатальної неспроможності українського народу господарювати на власній землі.
Немає такого прецеденту у світі, аби найродючішу країну населяли найбідніші люди. Це суперечить логіці та здоровому глузду. З ринком землі чи без – це не міняє діагнозу: імпотенти. Не годні бути заможними. Не здатні мати таку владу, яка обслуговує народний інтерес.
Не хочуть, не вміють, не знають, як. Будуть збирати полуниці в Польщі – і не висадять полуничної плантації в себе під носом. Поїдуть на збір чорниць до Швеції, бо тут дві ліві руки.
Можливо, плем’я манахатта складалося з пречудових і милих людей. Мабуть, їхні пісні звучали проникливо й тужливо. Просто вони не могли собі дати ради з тими просторами, які були на їхньому горизонті. І тоді скарб починає бути баластом. І тоді золота земля починає мусолити очі зарослими бур’янами. І тоді невміння будувати продуктивні економічні системи обертаються тотальним розпродажем із міркувань «лиш би спекатися». Ринок тут не винен. Винна держава, яка 28 років свідомо готувала вільний ринок землі для невільного племені манахатта у центрі Європи.