Довідка «АКЦЕНТІВ плюс»:
Оксана Новікова – співвласниця львівського підприємства «Домашня пекарня «Кримська перепічка» та голова ГО «Кримська хвиля». У минулому – власниця фірми «Агроарт» в Криму та учасниця Громадського руху «Кримська хвиля». Освіта – вища. За фахом – юрист, закінчила Університет підприємництва та права (м. Симферополь, Крим), а згодом у 2015 р., уже у Львові, почала опановувати ще й публічне адміністрування в Українському католицькому університеті (УКУ), але обрала повернення у бізнес. Любить красу та захоплюється різними видами мистецтва, у вільний від роботи час любить подорожувати. Одружена, народила трьох дітей. Життєве кредо: «Люблю красу у всіх її проявах: природу, мистецтво, людей. Тому завжди намагаюся примножувати красу навколо себе!»
Красиву, приємну, завжди усміхнену Оксану Новікову, а також її смачну кримську перепічку, яку виготовляє підприємство, засноване у Львові нею разом з її чоловіком Миколою Головком, знає чимало львів’ян. Цю жінку, яка переїхала у Львів у березні 2014 року, після захоплення Криму рашистами, львів’яни встигли полюбити всім серцем за її неймовірно смачну випічку та затишні кафе, за її незламність духу та активну проукраїнську позицію, а також за її енергійність та щедре, благодійне серденько. Життя не раз випробовувало цю жінку на міцність, але вона щоразу з гідністю долала всі виклики та труднощі. А ще Оксана Новікова ніколи не зупиняється на досягнутому – перемагаючи складнощі, жінка активно продовжує розвивати бізнес та донатить на ЗСУ, а також організовує цікаві, зокрема мистецькі, заходи та ще й інших залучає, бере участь у конкурсах та перемагає. Її приклад надихає. Саме тому журнал «АКЦЕНТИ плюс» вирішив запросити до розмови цю неймовірну жінку Оксану Новікову та записав з нею ексклюзивне інтерв’ю. А говорили ми про найбільш важливі питання сьогодення.
Пані Оксано, за тих 9 років, що Ви у Львові, Ви дуже органічно влилися у львівське середовище. Цікаво, яким є Львів очима кримчанки? А ще, пригадайте, будь ласка, як розпочиналося Ваше життя у Львові?
Справді, за тих 9 років, що ми у Львові, львів’яни, мабуть, уже звикли до мене та нашої «Кримської перепічки» (посміхається – від Авт.). І хоч я і раніше не раз бувала у Львові, який завжди зачаровував мене своєю мистецькою складовою, втім, зовсім інша справа, коли ми приїхали сюди жити. Адже ми, приїжджі, завжди більше бачимо того, чого не зауважують місцеві. Скажімо, львів’яни звикли до архітектурної краси Львова, а ось ми нею щоразу захоплюємося. Водночас ми помічаємо і багато інших речей, які вартувало би львів’янам змінити. Зокрема, та мила вальяжність, яким переважно живе Львів, спершу для мене, швидкої кримської дівчини, була цілком незвична. Бо в Криму я звикла до швидкого темпу життя, звикла енергійно працювати і багато різних справ швидко реалізовувати. У Львові темп життя – значно повільніший. Зрештою, кожне місто має свої особливості.
Зате у Львові я маю більше часу на роздуми та спілкування. Завжди у всьому головне – це люди! Приємно, коли зустрічаю у Львові багатьох людей з моїми життєвими цінностями. А ось з людьми, в яких інші життєві цінності, намагаюся тримати дистанцію. Львів – загалом достатньо стримане і, я навіть сказала би, дещо закрите суспільство. Втім, чимало корінних львів’ян з перших днів війни нас дуже тепло зустріли, підтримали, особливо морально – за це я їм дуже вдячна. Зокрема, вдячна нашим партнерам у Стрию та у Львові, у яких ми жили перші дні після приїзду. Це дуже достойні люди і це саме той Львів, який я дуже люблю!
Будучи свідком захоплення Криму росіянами у 2014 році, як Ви оцінюєте Крим, Україну та росію?
Сучасний світ – глобальний, тому і мислити маємо глобально та активно думати про перспективи!
…У 2014 році, коли Майдан переміг, в українців з’явився шанс на нове життя, на який ми навіть тоді в Криму і не розраховували, – пригадую, тоді у нас було сильне духовне піднесення! І тут раптом незабаром приходять «зелені чоловічки» і нашу кримську землю і всіх нас повертають у те жахливе, радянське минуле – у нас був шок неймовірний! Тому одразу в Криму відбувся активний, двотижневий спротив – до організації якого долучилася і я, безпосередньо приймаючи у ньому участь, про що я не жалкую, бо ніщо не є марно. Розумію також, що тоді в Криму були потрібні достатньо швидкі та скоординовані дії влади, яких, на жаль, не було… А ще тоді, у березні 2014 року Україні потрібен був потужний міжнародний розголос щодо захоплення Криму – втім, на жаль, потрібного масштабного розголосу, також тоді не відбулося…
Україна зовсім не готувалася до війни і навіть після анексії Криму Україна далі продовжувала співпрацювати та торгувати з росією – звісно, тому світ і не звертав належної уваги на загарбницькі дії росії в Україні. Міжнародні організації, попри наші – кримчан – численні до них звернення, на жаль, також не реагували. Нас тоді просто не чули – саме тому ми ніяк не могли на це вплинули.
Також пам’ятаю очі тих українських військових у Криму, які були обеззброєні, але таки чинили спротив росіянам у перші тижні захоплення Криму. І ми – цивільні – також підтримували українських військових своїми протестами. Але всі ми вже тоді бачили, що російські окупанти – це не ті люди, з якими можна домовлятися, бо вони з цілком іншими життєвими цінностями. Домовлятися можна лише з адекватними людьми, зі спільними, хоча би базовими, цінностями самозбереження. А росіян їх влада та пропаганда зробила зомбованими, духовно сліпими і глухими, бідними і злими.
Російське суспільство – це ті, хто спершу продав диктатору свою свободу за обіцянки, а тепер, залишившись без грошей і свободи, вони перетворилися під впливом пропаганди на біомасу, контрольовану диктаторським режимом.
Крим та східні області України також давно були під впливом російської пропаганди. Цей потужний щодня інформаційний вплив, зокрема за допомогою російського телебачення, а також зомбованих жертв цієї пропаганди я бачила на власні очі в Криму ще задовго до 2014 року – те саме з деякими, на жаль, відбувається там і зараз. Саме тому після наших протестних акцій я була змушена прийняти спонтанне, але таки правильне рішення покинути Крим у 2014 році, ще й разом з людьми, за яких я відповідала. Тобто в нас не було часу на продаж своїх активів – ми поїхали з Криму, по суті, з пустими руками і в нікуди…
Що для Вас особисто змінилося після повномасштабного вторгнення росії в Україну? Якими були Ваші перші думки 24 лютого 2022 року?
Загартовані подіями 2014 року, морально ми були готові до подій лютого 2022 року, адже ми ще в Криму розуміли, що прийде час і росія розпочне повномасштабну війну в Україні. Саме тому ми і обрали Львів, щоб залишатися українцями в Україні, але водночас бути якомога далі від російської навали – це було наше свідоме рішення. Хоч, звичайно, ми могли тоді поїхати за кордон і там оселитися. Втім, ми не хотіли покидати рідну Україну!
Зараз я розумію, що якби не українські добровольці, які з перших днів після повномасштабного вторгнення пішли воювати на фронт, та якби не спротив українців на загарбаній росіянами території, росія тоді справді могла захопити всю Україну, бо українська армія тоді була надто слабкою.
Пригадую, напередодні повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року нам усім було дуже неспокійно на душі – ми навіть відмінили заплановану раніше поїздку за кордон. Адже до нас у Львів напередодні повномасштабної війни приїхали наші друзі з дітьми із Ірпеня – і добре, що приїхали, бо інакше вони могли опинитися у самому пеклі там, 24 лютого в Ірпені.
Попри те, що вмію аналітично мислити і бачу процеси, які відбуваються, я «завжди стрімголов кидаюся в річку», намагаючись хоч щось змінити на краще.
Втім, навіть у Львові 24 лютого у всіх нас панувала повна невідомість та певна розгубленість. Наші працівниці, як завжди, рано вранці приїхали на роботу – а на той час у нас було вже три локації у Львові – але ми не знали, чи приступати їм до роботи і чи нашу випічку буде кому купувати. Втім, порадившись, ми вирішили таки приступити до роботи – і не прогадали, бо всю нашу випічку того дня львів’яни розкупили, навіть торти. Інші, схожі пекарні того дня вирішили не працювати. Також пригадую, що 24 січня – рівно за місяць до початку повномасштабної війни – ми якраз підписували договір на оренду приміщення і добре, що ми прописали в цій угоді умови про роботу за форс-мажорних обставин. Адже тоді про можливий початок війни активно всюди говорили.
А ще, знаючи, що ми приїхали із загарбаного росією Криму, до нас у Львові вже 10 лютого 2022 року почали звертатися українські та закордонні журналісти. Зокрема, приїхав до нас у Львів і журналіст з CNN, який свого часу знімав нас в Криму, під час наших протестних акцій. Усі журналісти питалися, чи ми будемо знову кудись переїздити. Але ми точно знали, що з України ми не будемо втікати, бо це наша рідна земля!
Смачний та духмяний асортимент створеного Вами у Львові підприємства «Кримська перепічка» давно полюбився львів’янам. Чим для Вас є це підприємство і чому для своєї діяльності Ви обрали саме цю сферу? Як вважаєте, у чому секрет популярності Вашої кримської перепічки?
Домашня пекарня «Кримська перепічка» – це як ще одна моя дитина, це наш запальний кримський дух у Львові і наш корінь, який ми привезли з собою і вкоренили у Львові. Ворогу нас не зламати!
А у Криму я була власницю фірми «Агроарт», яка упродовж багатьох років займалася В2В постачанням інгредієнтів для випічки – ми співпрацювали з багатьма компаніями. Тому, порадившись, у Львові ми вирішили дещо змінити напрямок своєї роботи та зайнятися виготовленням власної смачної випічки, яка б нагадувала нам про рідний Крим, щоб це був наш куточок Криму у Львові!
Секрет успіху «Кримської випічки» – в тому, що ми весь свій асортимент творимо з великою любов’ю і завжди вручну.
Тому що ніколи автоматизовано створена випічка не буде такою смачною, як зроблена вручну, коли тісто відчуває любов і тепло людських рук, коли його творять позитивно налаштовані люди. А ще наша випічка – різноманітна та завжди свіжа, з різними начинками і дуже смачна, чим ми дуже пишаємося!
Також я пишаюся роботою наших кондитерів. Щодня вони не тільки створюють неймовірно смачні солодощі для вітрини, але й креативно оформляють торти для наших численних замовників. І я точно знаю, що ці торти не тільки прикрашають свята своїм красивим виглядом, але їх ще й зʼїдають до останньої крихти, бо вони дуже смачні. Тож, якщо хочете подарувати близький людині смачний подарунок, звертайтеся! Викид ендорфінів (гормонів задоволення) ми гарантуємо всім покупцям нашої продукції «Кримська перепічка»!
Створене Вами затишне кафе «Кримська Перепічка» на вулиці Менцинського, 3, віднедавна стало своєрідним мистецьким осередком – місцем для експозиції картин та фотовиставок, місцем проведення цікавих майстер-класів та зустрічей з митцями і мистецтвознавцями, сценою для проведення показів колекцій одягу та виступів талановитої молоді і визнаних бардів. Що спонукало Вас поєднати мистецтво та споживання випічки?
Я люблю все красиве, зокрема люблю мистецтво у всіх його проявах. А організовувати різноманітні цікаві заходи – це ще одна моя пристрасть уже багато років. Оскільки приміщення нашого кафe на вулиці Менцинського є доволі просторим – це дозволяє запросити багато людей та проводити там різні цікаві заходи. Тому ми і вирішили перетворити це чудове місце у центрі старовинного Львова у місце зустрічі за кавою друзів-однодумців, поціновувачів мистецтва.
Кажуть, талановита людина – талановита у всьому. Цього року, наприкінці липня Ви привезли до Львова корону, яку вибороли на міжнародному конкурсі краси. Розкажіть, будь ласка, яким є здобутий Вами титул та яким був цей конкурс? Що найбільш Вам запам’яталося?
Це був конкурс краси Transcontinental Universe – американський проєкт, який організувало цьогоріч у Будапешті європейське представництво, яке очолює чудова українська підприємниця Олена Талапа, яка минулого року стала переможницею цього конкурсу.
Особисто я була приємно вражена всіма цьогорічними конкурсантками, адже всі вони – неймовірні особистості! Кожна з них мала свою непросту життєву історію. Тому цей конкурс – точно не про якісь параметри. Це конкурс дорослих жінок, які зуміли гідно пройти різні життєві випробування, не зламатися та залишитися жінками. Метою цього конкурсу було – привернути увагу світу до питання боротьби з насиллям над жінками у всіх його проявах. Під час фінального балу було проведено благодійний аукціон – зібрані кошти підуть на фізичну реабілітацію постраждалої у цій війні української жінки, історія якої вразила всіх.
Зізнаюся, особисто для мене цей конкурс став своєрідним викликом, адже це цілком новий досвід у моєму житті. Попри те, що підготовка до цього конкурсу відбувалася у надзвичайно стислі терміни, кожну з нас супроводжували багатогодинні тренування та переживання. Але я таки виборола корону у категорії Місіс Еліта TCP Європа (вік 45+), здобувши титул віцемісіс. Думаю, що багатьом запам’ятався мій у фіналі емоційний виступ англійською про Україну. А вдягнута я тоді була у знакову для мене сукню, створену для мене відомим кримським дизайнером – ця елегантна сукня була оздоблена знаменитими зображеннями за мотивами творів всесвітньо знаної, української художниці Марії Примаченко.
Завжди усміхнена, Ви справляєте враження щасливої жінки. Що для Вас є важливим у житті?
«Кримська перепічка» – це наш острівець красивого, комфортного простору, де є запашна здоба та кава, теплі зустрічі друзів та відродження традиційних рецептів. Адже теорія розбитих вікон таки працює – чим більше люди бачитимуть навколо себе красу, тим більше у суспільстві буде тих, хто цю красу буде творити і цінувати. Наша задача – якомога більше людей залучати до творення, щоб люди відчули себе причетними до цього процесу та нарешті перестали руйнувати. Адже для творення чогось більшого потрібна командна робота та залучення перeдусім активної частини суспільства, щоб згодом залучити до цього важливого процесу навіть менш активну частину громади.
Пригадую, свого часу саме ми завели «моду» на дитячі майданчики в наших кафе – спершу інші підприємці нас не розуміли, адже замість дитячих майданчиків можна було поставити додаткові столики для відвідувачів. Втім, згодом наш приклад уже наслідували також й інші кафе. А все тому, що дитяча енергія – щира та вдячна. Коли дитині комфортно та смачно – вона про це щиро говорить, а для нас важливо чути щирий відгук про нашу роботу!
Дякуємо всім шанувальникам «Кримської перепічки», всім відвідувачам наших кафе та наших заходів за те, що ви разом з нами вже 8 років!
Яке завдання Ви передусім ставили перед собою, коли створювали мережу «Кримська перепічка»?
Наше головне завдання – створити смачний та комфортний простір для наших відвідувачів, щоб їм було приємно у нас бувати. Передусім прагнемо, щоб було комфортно для дітей – головних тестувальників нашої продукції.
Зрештою, ми і для своїх працівників також створюємо комфортний, дружній простір, щоб їм було легко та приємно створювати смачну продукцію. На жаль, свого часу радянська влада цілком викорінила повагу до людини праці та повагу до її економічних здобутків. Але ми розуміємо, що будь-який бізнес – це передусім про людину та її життєві цінності, коли людина транслює ці цінності світу!
Яким для Вас та «Кримської перепічки» було літо-2023 та які маєте плани на осінь?
Наше літо було насичене! Дуже багато подій відбулося у кавʼярні «Кримська перепічка» на вулиці Менцинського. Було також декілька виїзних заходів. Зокрема, «Кримська перепічка» взяла участь в організації Чемпіонату України з вітрильного спорту. Загалом цього літа ми спекли тисячі різних булочок, круасанів, тістечок та тортиків, приготували тисячі літрів кави, лимонаду та компоту. На осінь у нас також грандіозні плани – вже придбали два нових генератори, щоб не залишити без кави відвідувачів наших кафе. І, звичайно ж, продовжуємо щоразу донатити для ЗСУ. Знаю, як важко підприємцям зараз заробляти, але донатити все одно треба!
Вас знають як людину з незламним духом та незмінною проукраїнською позицією. На Вашу думку, що потрібно Україні, щоб здобути Перемогу над ворогом? І що заважає Україні стати сильною та успішною державою?
Я часто думаю про те, якою буде Україна у майбутньому та що далі чекає українців. І щоразу розумію, що нам, українцям, щоб жити краще, потрібно ще багато та багато чого змінити у своєму житті. І ці зміни варто починати передусім зі свого середовища – саме власним прикладом варто впливати на зміни у суспільстві.
На щастя, в Україні є чимало свідомих людей, які або пішли на фронт, або допомагають фронту та потребуючим. Усі ці роки «Кримська перепічка» регулярно, упродовж 2015-2023 рр. підтримує військових. Також у 2019 р. ми здійснили ремонт двох палат у відділенні педіатрії та у 2021 р. ремонт відділень анестезіології та реаніматології, у 2020-2021 рр. створили благодійний проєкт «Соніна булочка» для допомоги важкохворим діткам, а у 2018-2019 рр. фінансово підтримали проєкт LvivMozart та у 2020-2023 рр. здійснили підтримку оркестру INSO-Львів.
Але, на жаль, бачимо в Україні також і людей несвідомих того, що відбувається нині в Україні і чим це може закінчитися. Є серед українців навіть деякі дуже заможні люди, які – як це не прикро – не включаються у допомогу іншим. Раніше я сподівалася, що після повномасштабного вторгнення українці всі разом активно допомагатимуть фронту. Втім, бачу, що у процес допомоги включилися переважно ті, у кого хтось із близьких на фронті, або ж дуже свідомі українці. А ще дивує, що у багатьох людей навіть у час війни порушений інстинкт самозбереження – деякі думають, що ракети до них не прилетять і що війна їх омине. Але війна насправді не обирає. Прикро також, що деякі з тих, що виїхали за кордон та перевели свої статки в Арабські Емірати чи ще кудись, навіть не задумуються про те, що потрібно допомогти неньці-Україні. Мені гидко про таких людей навіть думати! Адже всі ці роки після проголошення Незалежності України я дуже сподівалася на позитивні зміни у ментальності українського суспільства.
Українське населення має стати нарешті свідомими громадянами, а не пристосуванцями, як дехто є. Українцям потрібна свідома єдність та кожен має взяти на себе відповідальність за свою країну, за свій дім!
Втім, є і позитивні речі – за ці роки в Україні виросла чудова молодь, свідома та активна, яка з перших днів війни стала на захист України. Зрештою, сама війна стала потужним каталізатором певних позитивних змін у суспільстві. Зокрема, в Україні з’явився потужний волонтерський рух. А ще хочеться вірити, що ті люди, які виїхали під час війни в Європу, а деякі з них до того ніколи там не бували, таки повернуться згодом в Україну з уже оновленим баченням і тому також будуть прагнути змінити Україну на краще.
Бо практично майже всі існуючі нині державні інституції досі побудовані на гнилій совковій базі – звідси і корупція та злодійство посадовців. Було б чудово, якби під час війни відбулося скорочення зайвих чиновників та надуманих державних інституцій, а їх би замінили цифрові сервіси. На мою думку, держава насправді повинна мати лише функції забезпечення безпеки, базової освіти, базової медицини. А всі решта функції мають бути передані на місця.
Моя найбільша мрія – побачити Україну демократичною, багатою країною вільних і свідомих, відповідальних громадян!
При цьому маємо не нарікати на інших, а взятися до роботи та бути відповідальними за свої дії! Бо деякі українці звикли роками сміття у річку скидати, а потім жалітися на брудну воду; або ж самі масово вирубують ліси, а потім страждають від частих повеней. І схожих прикладів, на жаль, є чимало.
Щодо успішного розвитку економіки в Україні – переконана, що державі варто створити такі умови, щоб людям було вигідно відкривати невеликі бізнеси та створювати нові робочі місця. Дуже сподіваюся, що молодь з державницькою позицією все це успішно втілить у життя та впровадить необхідні зміни на краще!
І наостанок. Про що ще мріє красива та розумна, енергійна та успішна жінка Оксана Новікова?
Для мене важливо, щоб мій син та мої майбутні внуки жили в притомному, безпечному світі. Але, на жаль, базова безпека у всьому світі зараз знаходиться на найнижчому рівні. А все тому, що люди прагнуть легких рішень і тому практично у всьому світі голосують переважно за популістів. А росіяни тим часом продовжують свій кривавий терор в Україні та мають бажання поширити свій терор і на захід. Якщо рашистів не зупинити, російський терор в тій чи іншій формі може поширитися на весь світ. Адже за всіма ультрарухами у світі, як правило, завжди стоїть росія, як свого часу стояв радянський союз.
Маю також багато інших мрій та бажань. Вірю, що настане час, коли ми повернемося у наш рідний Крим, де навіть кримська лаванда пахне по-іншому. Повернемося, бо Україна переможе, а Крим – це Україна! Також мрію, що у рідному, звільненому від загарбників Криму ми відкриємо згодом великий, сучасний концертний зал у Ялті, де будуть виступати зірки світової величини та звучатимуть кращі твори як світової, так і української музики.
А ще хочу, щоб продукцію нашої Домашньої пекарні «Кримська перепічка» спробували та полюбили ще більше львів’ян. Саме тому запрошую всіх 15 вересня на відкриття нашої нової, ще однієї у Львові кав’ярні «Кримська перепічка», що почне працювати на вулиці Садовій, 2Е.
Буде знову смачно та затишно – обіцяю!
Розмовляла Ірина Запотічна-Ванчосович
Фото з особистого архіву Оксани Новікової
Домашня пекарня «Кримська перепічка»:
- Львів, пр. Червоної калини, 72.
- Львів, вул. Менцинського, 3.
- Львів, вул. Зелена, 263.
- Львів, вул. Стрийська, 111 Б.
- Львів, вул. Садова, 2 Е.
Працюємо, а також діє доставка:
пн-сб: 8:30-21:00
нд: 9:00-20:00